А це вже велика рідкість. Вірш німецького поета XVII ст. Лоенштайна, і стосується до всього людства. В перекладі видатного українського перекладача Г. П. Кочура. (Цією темою я займався). «Надпис на могилі»
Роде смертний нетривкий. Чій ти? Важко розібрати.
Адже й небеса зреклися вас – істот непоказних.
На землі ви теж лиш гості – тіні створені на сміх.
Ви, на дереві буття, - кодло стрибунців пихате.
Ставте досхочу колон, зводьте золоті палати,
З мармуру будуйте храми, так що й час не збурить їх,
Пазурами загрібайте купи грошей навісних,
Кваптеся себе чим-дуж у писаннях вихваляти,
Тільки знайте, ось урветься нитка вашого життя
Всі знання й звання тоді не здадуться ні до чого
Ви зі статків та скарбів саван візьмете в дорогу.
В поті, хоч труну для себе вислужите до пуття,
Але скільки вас таких, що й надгробка не доходять
у повітрі, у вогні, в синій піні смерть знаходять.
