Відкрите інтерв'ю з Артемом Бемба
Добавил санди 28.12.2015 в 23:39
Дорогі друзі, вітаємо на нашому сайті чудового музиканта, композитора та мультіінструменталіста Артема Бемба! У цій темі вам пропонується задавати для нього свої запитання.Dear friends, welcome to our website wonderful musician, composer and multiinstrumentalist Artem Bamba! In this topic, you are invited to ask him questions.
Санді:
Вітаю тебе Артеме на цьому сайті!
Найперше хочу поздоровити тебе з Різдвом Христовим та Новим Роком!
Мені дуже сподобались три твої записи, що я слухав, ось чому я й вирішив запросити тебе до інтерв'ю.
Якщо ти непроти, давай спробуємо побудувати це інтервю зайшовши такби мовити здалеку?
1. Наприклад, переглядаючи фотограіії на твоїх строірнках ВКонтакті, я прийшов до думки, що ти музикант не в перошому поколінні. Мабуть, твої батьки і можливо і інші родичі є музикантами. Розкажи спершу про них.
2. Розкажи будь ласка, у якому віці ти взяв уперше до рук музичний інструмент. Що це був за інструмент, і з чим була повязана ця подія. Оскільки я знаю, що ти мульті-інструменталіст, розкажи у якій послідовності відбувалось твоє знайомство з музичними інструментами.
3. Коли, у якому віці була складена тобою перша музична композиція?
4. Артеме, я не жартую, але ти сам написав, що у тебе репетиції з кількома гуртами. А , судячи з твоїх альбомів, усі треки ти записував самостійно. Поясни, у чому причина такого індивідуалізму?
5. Оскільки ти пишеш музику дуже різнобічно, є психоделія, є джаз-рок-фюжн, є експериментальні записи, хочу спитати, чим пояснюється така різноплановість? Це пошук свого обличча? Це данина уподобанням? Чи це щось інше?
Артем Бемба:
Дякую за привітання і вітаю зі святами сайт Good-Music.Kiev.ua Переходжу до відповідей.
1. Ні, мої батьки не музиканти. Всі фото – з архіву батькової сестри, яка колись була учасницею кількох місцевих колективів, а зараз викладає музику в музичній школі і керує церковним хором. Але саме вона відчула в мені якийсь хист до музики і запропонувала віддати мене в музичну школу, за що я їй дуже вдячний.
2. Мультиінструменталіст - це трохи гучно сказано. Просто постійно «сверблять руки» спробувати зіграти на чомусь іншому. Спочатку я вчився грати на піаніно в музичній школі, але провчився тільки три роки і кинув бо доводилося доїжджати туди 15 кілометрів. Але якимось дивним чином гру на піаніно я не кинув і вправлявся вдома сам. Особливо любив підбирати на слух почуті мелодії. Тоді багато корисних порад дав мені мій сусід саксофоніст Михайло Сойка. Він також дуже зацікавив мене джазом і подарував свою стару гітару, яку я вже освоював самотужки, з допомогою хіба самовчителя. Але гра моя була ще дуже примітивною. Помітний стрибок я зробив вже навчаючись у Львові, граючи в своїй першій групі і підглядаючи техніку гри у більш просунутих музикантів. Паралельно з тим мені дістався старий електроорган Vermona, який мене дуже вразив. Він і донині залишається фундаментом мого саунду і моїх композицій. Бас бував в моїх руках рідко і нерегулярно аж поки в 2012 році нашу групу Poupee F (про яку я ще згадаю) не покинула басистка. Ми вирішили нікого нового не брати і я просто змінив гітару на бас-гітару. Згодом до мене прийшло розуміння, що це був правильний вибір. Окрім того весь час мені до рук потрапляли різні інші інструменти. Я безуспішно пробував навчитися грати на скрипці і трубі, зате контрабас, флейта чи саксофон даються доволі непогано. Жаль тільки, що не маю власних. До речі в альбомі Hedgehog Feathers, який вийшов цього року партії саксофону я записував самотужки. Можете оцінити результат.
3. Точно не пам’ятаю. Мені було 13 або 14. Пісня була жахлива, але я ще досі пам’ятаю приспів. Зате в 2003 році я записав на магнітофон першу касету зі своїми композиціями. Від неї я й починаю відлік свого творчого шляху.
4. Зараз я є учасником двох гуртів. Poupee F існує з 2008 року і це моя найкраща школа гри. Зараз ми граємо англомовну музику в стилі таких команд як Tame Impala, Black Keys, Death Weather. Другий гурт це інструментальне прог-рокове тріо (гітара-бас-ударні), яке наразі перебуває на стадії репетицій. Донедавна також я був учасником електронного дуету Sparkle Dream, де ми грали synth-pop і chillwave, але наразі ми припинили діяльність. Я вважаю, що кожна група музикантів це певні стилістичні рамки, це компроміс між думками і поглядами учасників. Тому всі композиції, які випадають за межі діяльності цих гуртів (а вони в мене з’являються постійно) я реалізую сольно і справді записую їх переважно самостійно, хоча кілька раз друзі приходили мені на допомогу.
5. Якщо вибирати щось із Ваших варіантів, то я вибрав би варіант «Данина уподобанням». Просто діапазон моїх музичних інтересів досить широкий і мені весь час хочеться спробувати зробити щось в тій чи іншій стилістиці. Це завжди якийсь виклик. Я б навіть порівняв це з науковими експериментами. В моїй творчості є вдалі і невдалі експерименти, але кожен з них вносить свій внесок в наступні дослідження.
Санді:
Розкажи тоді про технологію запису. Ось, наприклад, візмемо твою крайню роботу Hedgehog Feathers. З чого робота над записом починається , як продовжується і чим завершується? Де , знаходиться ця міра, коли ти сам собі кажеш: "Все! Більше нічого добавляти не буду. Так і залишиться" ? Це я питаю з позиції ділетанта, але сподіваюсь, що твої відповіді побаче людина, що вагається і хоче розпочати писати власну музику. До речі, стосовно назви. На українській це дещо виглядає незвично на слух "Їжакове пір'я". А от на россійській "Пернатый ёж" . Це і гумор і натяк на стародавні мезоамериканські культури майя та ацтеків? Чи я неправльно зрозумів?
Розкажи тоді про технологію запису. Ось, наприклад, візмемо твою крайню роботу Hedgehog Feathers. З чого робота над записом починається , як продовжується і чим завершується? Де , знаходиться ця міра, коли ти сам собі кажеш: "Все! Більше нічого добавляти не буду. Так і залишиться" ? Це я питаю з позиції ділетанта, але сподіваюсь, що твої відповіді побаче людина, що вагається і хоче розпочати писати власну музику. До речі, стосовно назви. На українській це дещо виглядає незвично на слух "Їжакове пір'я". А от на россійській "Пернатый ёж" . Це і гумор і натяк на стародавні мезоамериканські культури майя та ацтеків? Чи я неправльно зрозумів?
Артем Бемба:
Раніше я починав запис з розробки барабанної партії та лінії басу. На цю основу пізніше лягали усі інші партії. Зараз мені комфортніше записувати усі партії під метроном, а барабани та інші віртуальні інструменти додавати вже потім. Якщо десь є вокали, я записую їх останніми. Не вникаю глибше бо це краще робити на конкретних прикладах.Hedgehog Feathers записувався трохи не так як всі інші мої роботи. Я мав приблизно 15 хвилин матеріалу, записаного тільки на електропіано Vermona і навколо цього фундаменту я будував усі соло, партії барабанів, дописував нові теми і шукав їх оптимальний порядок. Трек Fungus дався найлегше і від початку був найбільш продуманою композицією. Основні проблеми виникли з треком Jay’s Suite, який я довго монтував через великі перепади темпу і настрою тем. Цей трек коштував мені багато нервів. А от Capacitor Waltz довго пролежав в шухляді поки я не дописав туди партію гітари і коротке соло на трубі. Але найбільше задоволення принесли мені, звичайно, партії саксофону, які суттєво освіжили саунд альбому і зробили його по-справжньому джазовим.
Назву альбому я довго не міг придумати, але не хотів щоб альбом називався як котрась із композицій у ньому. Відкинувши кілька варіантів із архітектурної термінології, я все таки зупинився на їжакові. І подумав що пір’я та голки будуть непоганим та контроверсійним поєднанням. Це вимучена назва, тому вона не прив’язана до ніяких концепцій і не несе в собі певного змісту.
Санді:
я бачу безліч маленьких і загадкових відеоробіт на твоєму каналі в ютубі, частково поєднаних темою таємничості чи парадоксальності, або темою виразу почуття чи ідеї через набір циклічно розташованих коротеньких відеосюжетів. Принаймні, так я їх для себе пояснив. Розкажи про цю строну діяльності.
Артем Бемба:
Наразі,
своїми відеороботами я намагаюся
викликати у глядача якісь враження та
емоції, дати матеріал для інтерпретації.
Саме тому у своїх короткометражках я
експериментую навіть більше ніж у своїй
музиці і намагаюся не обмежуватися
жодними рамками. Переважно я монтую
свої відео з різного давно відзнятого
матеріалу, хоча є в мене і кілька
продуманих і спланованих робіт. Підозрюю,
таких буде ставати все більше, бо з
кожною наступною короткометражкою я
намагаюся виробити якийсь свій почерк
і свою кінематографічну концепцію.
Санді:
Слухаючи твою музику, я прийшов до
висновку, що вона більше орієнтована
на зарубіжного слухача. Це враження
правильне? А експерементальні відеороботи
мені кажуть про те, що це справжній
андерграунд. Тобто такий вид творчості,
що не буде користуватися попитом у
масового глядача чи слухача в нашій
країні. Тут назріває таке досить жорстке
і принципове запитання, чи піде коли
небудь Артем Бемба на компроміс? Чи буде
створювати щось для загалу? Чи , навпаки,
Артем буде тримати курс виключно на
свого власного глядача та слухача,
обходячи протоптані дороги та траси?
Тут не треба давати обіцянок. Усі ми
люди. Краще дати відповідь з позиції
того, як ти уявляєш свою творчість через
якийсь великий проміжлк часу?
Артем Бемба:
Все не так однозначно. В моїй творчості достатньо компромісів. Наприклад альбом Fakes, записаний в 2012 році розрахований на масового слухача. Просто мені нецікаво робити щось надто масове. Я вважаю, що в кожної музики, від поп-року до фрі джазу є своя достатня аудиторія тому перебування в глибокому андеграунді не створює мені жодного морального дискомфорту. Щодо орієнтації на західного слухача. Орієнтуватися треба, безумовно, на всесвітній музичний ринок, але я хочу робити це під вивіскою made in Ukraine. Я намагаюся заповнити деякі ніші української музики. Хочу зробити свій помітний вклад в розвиток саме українського джазу, українського прог-року, української експериментальної музики.
Санді:
Чи плануєш коли-небудь видання свого альбому на якомусь носії? Мається на увазі CD чи LP, і які для цього є шанси чи перспективи зараз?
Артем Бемба:
Колись я самотужки зробив один примірник свого альбому Nice, записаного ще в 2009 році, на СD. Але це був тільки подарунок. Шанси на якесь масовіше виробництво наразі примарні бо це нерентабельно. Носії виправдовують себе хіба що як мерч на живих виступах, яких в мене наразі нема, а ера альбомів на фізичних носіях, я вважаю, відходить в небуття. З другого боку я палкий шанувальник вінілу і дуже хотів би колись побачити котрийсь свій альбом в форматі платівки.
Санді:
Яке ставлення в тебе до своїх музічних робіт? За що ти сам би себе зміг покритикувати і навпаки , чим пишаєшся?
Артем Бемба:
Я жертва мультитреку. Це коли можливість накладання партій одна на одну позбавляє музиканта потреби вчитися володіти інструментом віртуозно. Я слабкий технічно музикант. Мені бракує віртуозності і легкості. А ще я музичний аутист. Я практично не знаю нотної грамоти і сольфеджіо і мені переважно дуже важко пояснити як побудований в мене той чи інший музичний фрагмент. Натомість я дуже пишаюся тим, що граю на гітарі без медіатора. Надіюся, колись це стане моєю фішкою.
Санді:
Я так зрозумів, що у тебе є магічна шухляда, в якій лежить ще багато задумів та ідей. Над чим працюєш зараз?
Артем Бемба:
Ця магічна шухляда – це моя голова і там справді достатньо ідей, які періодично треба втілювати в життя, щоб звільнити місце на нові задуми. Зараз в процесі запису новий джаз-фюжн альбом. Усі Village Sketches також планую оформити у вигляді альбому. Крім того припадають порохом симфо-прогові композиції до яких ніяк не можу написати текстів і кілька акустичних зарисовок з яких, пізніше, може сформую якусь акустичну прогресивну програму. Бувають зазвичай і спонтанні напади натхнення, в результаті яких можуть вийти справді хороші речі. Альбом Basscoast найкращий тому приклад.
Санді:
Раз ти обмовився, що є шанувальником вінілу, то не обійду увагою і це. Скажи, якими записами саме на вінілових платівках ти захоплювався більш за все? Тобто які платівки прослуховуючи затерав до дірок? Як ти розумієш, це питання про те, хто зробив найбільший вплив на твою музику.
Артем Бемба:
В мене і справді є невелика колекція платівок. Штук може 200. З них до дір я найбільше затирав польський джаз і The Beatles. Власне з The Beatles і почалася моя любов до музики. Потім були Pink Floyd. А після них я вже з головою поринув у прогресивний рок аж поки не знайшов таки свою абсолютно улюблену групу – Genesis. Окрім трьох абсолютних лідерів, яких я щойно перечислив, великий вплив на мене мають Frank Zappa, ELP, Herbie Hancock, кентерберійська сцена і електронна іпостась краут-року.
Санді:
Поясни будьласка основні концепції твоєї творчості. Власне я це питання ставив усім у кого брав інтерв'ю і його розуміють зовсім по-різному. Наприклад, іноді відповідають з технічного боку, іноді, з психологічного. Власне, що саме найважливіше для тебе у музиці?
Артем Бемба:
Поняття не маю! Може за років так 50 я зможу відповісти на це питання. Наразі ж я знаю, що роблю музику в першу чергу для себе і мені дуже приємно, коли вона ще комусь подобається. Знаю що треба працювати якомога більше, ставити перед собою виклики, долати їх, багато експериментувати. Знаю що зміст має домінувати над формою, а жоден музичний стиль і жанр не повинен ставати довічним амплуа. Знаю, що треба намагатися бути з музикою на «ТИ», проникати в неї і вивчати зсередини, не боятися її і в жодному разі не поклонятися їй.
Санді:
Про нотну грамоту. Це не запитання, це я ділюсь досвідом. Був такий північно-ірландський гурт Fruupp, музиканти якого не знали нотної грамоти, але це не заважало їм записувати дуже класну музику. Свого часу перевидання їхніх робіт на CD зчинили справжній фурор серед колекціонерів. Мабуть, багато музикантів тут би можна було притягнути для прикладу, але вони соромляться. Smile
Артем Бемба:
Я слухав Фрууп. Дуже симпатична група. А щодо нотної грамоти, то останнім часом я починаю шкодувати що її не знаю. Іноді хочеться розписати якусь композицію для великої кількості музикантів, та, нажаль, не можу.
Санді:
У нас на сайті вже є три твої альбоми Basscoast , Basscoast After Chaos, Hedgehog Feathers. Якіб з тих що тут немає ти запропонував послухати нашим відвідувачам найперше?
Артем Бемба:
Можливо варто спробувати з чогось простішого? Наприклад з альбомів Fakes, The Names, Urban Kids або Nice.
Санді:
Чи є можливість більш детально поговорити про наступну роботу? Скільки композицій планується? Які робочі назви треків? Якісь особливості?
Артем Бемба:
Зараз я паралельно працюю над двома новими релізами. Перший буде продовжувати стилістику альбому Hedgehog Feathers, проте буде трохи спокійніший, м’якший і більш прямолінійний. В ньому вже не буде саксофону, зате з’явиться синтезатор, rhodes-піано і багато гітарних соло. Тут я вперше використаю нові, якісніші віртуальні барабани. До нього увійдуть чотири довгі композиції і, можливо, їхні назви об’єднає тематика сипучих тіл. Другий реліз буде складатися з двох частин. Першою буде довжелезна джазова композиція без ритму і темпу, зате з гармонією, мелодією і багатьма соло на саксофоні, гітарі та бас-гітарі. Другою частиною будуть мої Village Sketches, але збагачені бас-гітарою та барабанами. До речі вперше в моїх альбомах усі барабанні партії будуть записані вживу моїм знайомим барабанщиком. От тільки не знаю, котрий з альбомів я закінчу швидше, тому написав про обидва.
Санді:
Будь ласка розкажи про музичне життя міста Львів. Кого з лвівян тобі цікаво слухати?
Артем Бемба:
Останнім часом Львів перетворився на місто кавер-гуртів і етно-бендів. Це повальна тенденція на фоні якої майже не з’являються нові гурти з оригінальним матеріалом. Тому я не можу назвати жодну цікаву для мене групу. Але можу перечислити кількох унікальних і талановитих музикантів, які мені подобаються і яких я б залюбки слухав. Це саксофоніст Роман Фещак, гітарист Олександр Прокоп’єв, гітарист і виконавець власних пісень Олесь Целюх, вокалістка Юлія Швед.
Санді:
Твої погляди на розвиток прогресивної музики в майбутньому? Чи є куди ще її розвивати? Складне питання, розумію.
Артем Бемба:
Питання дійсно складне. Мені здається, що ще певен час зберігатиметься паритет між консерваторами, які будуть грати канонічний прог 70-х і новаторами, які будуть змішувати елементи і прийоми прогресивної музики з найновішими музичними жанрами і технічними досягненнями. Власне ці новатори і будуть змінювати обличчя прогресивного року, джазу і музики в цілому. Створюватимуться нові музичні інструменти, виникатимуть нові техніки гри та звуковидобування, нові форми музичних творів та альбомів в цілому. Крім того, я вважаю, що «музичний гурт», як об’єднання музикантів теж трохи застарів і чекає на серйозну реформацію. Можливе також стирання межі між «високою» і «розважальною» музикою. Особисто я в майбутньому хотів би слухати музику, яку б не зміг віднести до жодного існуючого зараз жанру.
До речі, учора вийшов мій новий, вже анонсований тут раныше реліз Canvas.
Санді:
Ти вже коротко розповідав про нього. Але тепер будь ласка більш детально. Кількість композицій, хронометраж, я бачу. А що саме слугувало натхенням? У чому був виклик? Скільки тривала робота над першою найдовшою композицією? Ну, і про щось особливе , що стосується цього запису? Що не видно очима?
Артем Бемба:
Над першою композицією я працював трохи більше року. Ідея народилася спонтанно. Я саме працював над альбомом Hedgehog Feathers і спеціально для цього позичив саксофон. Якогось дня, щоб трохи абстрагуватися від роботи, я записав довгу імпровізацію на фортепіано. В певних місцях я дописав партії саксофону, в першу чергу щоб розім’ятися перед записом саксофонних партій для альбому. Довший час ця композиція пролежала в мене саме в такому вигляді: фортепіано і окремі місця з саксофоном. Спочатку я хотів заповнити вільні місця флейтою і класичною гітарою, а басову партію зіграти на контрабасі, але жодного з цих інструментів в мене не було, то ж я використав бас-гітару і навіть виділив для неї невелику соло-частину. Електрогітара займає в мене одну доріжку і почергово виконує партії акомпонементу і соло. Я довго не знав які я застосую барабани, але врешті зважився на живі, записані на репетиції найпростішим способом – в один мікрофон. Допоміг мені в цьому мій добрий друг Юрій Хомік. Ми зібралися на репетицію між Новим Роком і Різдвом і він записав всю 19-хвилинну партію за один дубль. Він навіть не помітив, що композиція закінчилася. Це дуже добре чути в нашій розмові, яку я жартома залишив наприкінці треку. Цього ж вечора він записав мені барабанні партії для всіх сільських зарисовок. Не знаю чи хтось помітив, але в альбомі нема моєї сьомої фортепіанної зарисовки, яка існує тільки в відеоформаті, зате є нульова, якої навпаки, в форматі відео нема і ніколи не буде. Крім того я дуже вдячний Єлизаветі Куляєвій, за малюнок для обкладинки. Саме таким я і уявляв собі ковер-арт для цього альбому.
Санді:
Ну, що ж Артеме, дякуємо тобі за інтерв'ю і чекаємо твоїх нових релізів! До зустрічі!
Артем Бемба:
Все не так однозначно. В моїй творчості достатньо компромісів. Наприклад альбом Fakes, записаний в 2012 році розрахований на масового слухача. Просто мені нецікаво робити щось надто масове. Я вважаю, що в кожної музики, від поп-року до фрі джазу є своя достатня аудиторія тому перебування в глибокому андеграунді не створює мені жодного морального дискомфорту. Щодо орієнтації на західного слухача. Орієнтуватися треба, безумовно, на всесвітній музичний ринок, але я хочу робити це під вивіскою made in Ukraine. Я намагаюся заповнити деякі ніші української музики. Хочу зробити свій помітний вклад в розвиток саме українського джазу, українського прог-року, української експериментальної музики.
Санді:
Чи плануєш коли-небудь видання свого альбому на якомусь носії? Мається на увазі CD чи LP, і які для цього є шанси чи перспективи зараз?
Артем Бемба:
Колись я самотужки зробив один примірник свого альбому Nice, записаного ще в 2009 році, на СD. Але це був тільки подарунок. Шанси на якесь масовіше виробництво наразі примарні бо це нерентабельно. Носії виправдовують себе хіба що як мерч на живих виступах, яких в мене наразі нема, а ера альбомів на фізичних носіях, я вважаю, відходить в небуття. З другого боку я палкий шанувальник вінілу і дуже хотів би колись побачити котрийсь свій альбом в форматі платівки.
Санді:
Яке ставлення в тебе до своїх музічних робіт? За що ти сам би себе зміг покритикувати і навпаки , чим пишаєшся?
Артем Бемба:
Я жертва мультитреку. Це коли можливість накладання партій одна на одну позбавляє музиканта потреби вчитися володіти інструментом віртуозно. Я слабкий технічно музикант. Мені бракує віртуозності і легкості. А ще я музичний аутист. Я практично не знаю нотної грамоти і сольфеджіо і мені переважно дуже важко пояснити як побудований в мене той чи інший музичний фрагмент. Натомість я дуже пишаюся тим, що граю на гітарі без медіатора. Надіюся, колись це стане моєю фішкою.
Санді:
Я так зрозумів, що у тебе є магічна шухляда, в якій лежить ще багато задумів та ідей. Над чим працюєш зараз?
Артем Бемба:
Ця магічна шухляда – це моя голова і там справді достатньо ідей, які періодично треба втілювати в життя, щоб звільнити місце на нові задуми. Зараз в процесі запису новий джаз-фюжн альбом. Усі Village Sketches також планую оформити у вигляді альбому. Крім того припадають порохом симфо-прогові композиції до яких ніяк не можу написати текстів і кілька акустичних зарисовок з яких, пізніше, може сформую якусь акустичну прогресивну програму. Бувають зазвичай і спонтанні напади натхнення, в результаті яких можуть вийти справді хороші речі. Альбом Basscoast найкращий тому приклад.
Санді:
Раз ти обмовився, що є шанувальником вінілу, то не обійду увагою і це. Скажи, якими записами саме на вінілових платівках ти захоплювався більш за все? Тобто які платівки прослуховуючи затерав до дірок? Як ти розумієш, це питання про те, хто зробив найбільший вплив на твою музику.
Артем Бемба:
В мене і справді є невелика колекція платівок. Штук може 200. З них до дір я найбільше затирав польський джаз і The Beatles. Власне з The Beatles і почалася моя любов до музики. Потім були Pink Floyd. А після них я вже з головою поринув у прогресивний рок аж поки не знайшов таки свою абсолютно улюблену групу – Genesis. Окрім трьох абсолютних лідерів, яких я щойно перечислив, великий вплив на мене мають Frank Zappa, ELP, Herbie Hancock, кентерберійська сцена і електронна іпостась краут-року.
Санді:
Поясни будьласка основні концепції твоєї творчості. Власне я це питання ставив усім у кого брав інтерв'ю і його розуміють зовсім по-різному. Наприклад, іноді відповідають з технічного боку, іноді, з психологічного. Власне, що саме найважливіше для тебе у музиці?
Артем Бемба:
Поняття не маю! Може за років так 50 я зможу відповісти на це питання. Наразі ж я знаю, що роблю музику в першу чергу для себе і мені дуже приємно, коли вона ще комусь подобається. Знаю що треба працювати якомога більше, ставити перед собою виклики, долати їх, багато експериментувати. Знаю що зміст має домінувати над формою, а жоден музичний стиль і жанр не повинен ставати довічним амплуа. Знаю, що треба намагатися бути з музикою на «ТИ», проникати в неї і вивчати зсередини, не боятися її і в жодному разі не поклонятися їй.
Санді:
Про нотну грамоту. Це не запитання, це я ділюсь досвідом. Був такий північно-ірландський гурт Fruupp, музиканти якого не знали нотної грамоти, але це не заважало їм записувати дуже класну музику. Свого часу перевидання їхніх робіт на CD зчинили справжній фурор серед колекціонерів. Мабуть, багато музикантів тут би можна було притягнути для прикладу, але вони соромляться. Smile
Артем Бемба:
Я слухав Фрууп. Дуже симпатична група. А щодо нотної грамоти, то останнім часом я починаю шкодувати що її не знаю. Іноді хочеться розписати якусь композицію для великої кількості музикантів, та, нажаль, не можу.
Санді:
У нас на сайті вже є три твої альбоми Basscoast , Basscoast After Chaos, Hedgehog Feathers. Якіб з тих що тут немає ти запропонував послухати нашим відвідувачам найперше?
Артем Бемба:
Можливо варто спробувати з чогось простішого? Наприклад з альбомів Fakes, The Names, Urban Kids або Nice.
Санді:
Чи є можливість більш детально поговорити про наступну роботу? Скільки композицій планується? Які робочі назви треків? Якісь особливості?
Артем Бемба:
Зараз я паралельно працюю над двома новими релізами. Перший буде продовжувати стилістику альбому Hedgehog Feathers, проте буде трохи спокійніший, м’якший і більш прямолінійний. В ньому вже не буде саксофону, зате з’явиться синтезатор, rhodes-піано і багато гітарних соло. Тут я вперше використаю нові, якісніші віртуальні барабани. До нього увійдуть чотири довгі композиції і, можливо, їхні назви об’єднає тематика сипучих тіл. Другий реліз буде складатися з двох частин. Першою буде довжелезна джазова композиція без ритму і темпу, зате з гармонією, мелодією і багатьма соло на саксофоні, гітарі та бас-гітарі. Другою частиною будуть мої Village Sketches, але збагачені бас-гітарою та барабанами. До речі вперше в моїх альбомах усі барабанні партії будуть записані вживу моїм знайомим барабанщиком. От тільки не знаю, котрий з альбомів я закінчу швидше, тому написав про обидва.
Санді:
Будь ласка розкажи про музичне життя міста Львів. Кого з лвівян тобі цікаво слухати?
Артем Бемба:
Останнім часом Львів перетворився на місто кавер-гуртів і етно-бендів. Це повальна тенденція на фоні якої майже не з’являються нові гурти з оригінальним матеріалом. Тому я не можу назвати жодну цікаву для мене групу. Але можу перечислити кількох унікальних і талановитих музикантів, які мені подобаються і яких я б залюбки слухав. Це саксофоніст Роман Фещак, гітарист Олександр Прокоп’єв, гітарист і виконавець власних пісень Олесь Целюх, вокалістка Юлія Швед.
Санді:
Твої погляди на розвиток прогресивної музики в майбутньому? Чи є куди ще її розвивати? Складне питання, розумію.
Артем Бемба:
Питання дійсно складне. Мені здається, що ще певен час зберігатиметься паритет між консерваторами, які будуть грати канонічний прог 70-х і новаторами, які будуть змішувати елементи і прийоми прогресивної музики з найновішими музичними жанрами і технічними досягненнями. Власне ці новатори і будуть змінювати обличчя прогресивного року, джазу і музики в цілому. Створюватимуться нові музичні інструменти, виникатимуть нові техніки гри та звуковидобування, нові форми музичних творів та альбомів в цілому. Крім того, я вважаю, що «музичний гурт», як об’єднання музикантів теж трохи застарів і чекає на серйозну реформацію. Можливе також стирання межі між «високою» і «розважальною» музикою. Особисто я в майбутньому хотів би слухати музику, яку б не зміг віднести до жодного існуючого зараз жанру.
До речі, учора вийшов мій новий, вже анонсований тут раныше реліз Canvas.
Санді:
Ти вже коротко розповідав про нього. Але тепер будь ласка більш детально. Кількість композицій, хронометраж, я бачу. А що саме слугувало натхенням? У чому був виклик? Скільки тривала робота над першою найдовшою композицією? Ну, і про щось особливе , що стосується цього запису? Що не видно очима?
Артем Бемба:
Над першою композицією я працював трохи більше року. Ідея народилася спонтанно. Я саме працював над альбомом Hedgehog Feathers і спеціально для цього позичив саксофон. Якогось дня, щоб трохи абстрагуватися від роботи, я записав довгу імпровізацію на фортепіано. В певних місцях я дописав партії саксофону, в першу чергу щоб розім’ятися перед записом саксофонних партій для альбому. Довший час ця композиція пролежала в мене саме в такому вигляді: фортепіано і окремі місця з саксофоном. Спочатку я хотів заповнити вільні місця флейтою і класичною гітарою, а басову партію зіграти на контрабасі, але жодного з цих інструментів в мене не було, то ж я використав бас-гітару і навіть виділив для неї невелику соло-частину. Електрогітара займає в мене одну доріжку і почергово виконує партії акомпонементу і соло. Я довго не знав які я застосую барабани, але врешті зважився на живі, записані на репетиції найпростішим способом – в один мікрофон. Допоміг мені в цьому мій добрий друг Юрій Хомік. Ми зібралися на репетицію між Новим Роком і Різдвом і він записав всю 19-хвилинну партію за один дубль. Він навіть не помітив, що композиція закінчилася. Це дуже добре чути в нашій розмові, яку я жартома залишив наприкінці треку. Цього ж вечора він записав мені барабанні партії для всіх сільських зарисовок. Не знаю чи хтось помітив, але в альбомі нема моєї сьомої фортепіанної зарисовки, яка існує тільки в відеоформаті, зате є нульова, якої навпаки, в форматі відео нема і ніколи не буде. Крім того я дуже вдячний Єлизаветі Куляєвій, за малюнок для обкладинки. Саме таким я і уявляв собі ковер-арт для цього альбому.
Санді:
Ну, що ж Артеме, дякуємо тобі за інтерв'ю і чекаємо твоїх нових релізів! До зустрічі!
