JAZZ, ART-ROCK И ДРУГАЯ ХОРОШАЯ МУЗЫКА
/ Вірші незнайомої людини - Форум
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 11
Форум » Околомузыкальный форум » Литература » Вірші незнайомої людини
Вірші незнайомої людини
санди Дата: Понедельник, 24.05.2010, 01:52 | Сообщение # 1
Группа: Модераторы
Сообщений: 2822
Статус: Offline
Помітив, що останнім часом мені мало що подобається, а серед віршів та поезій взагалі...
Але все таки ще трапляється, хоч і дуже рідко, коли цінність творів до розумію з першого разу.
Річ у тім, що мені самого себе обманути дуже складно, бо, як мені щось подобається, у мене "мурахи біжать" по шиї і спині. Так і у цьому випадку.
У нашій організації працює жінка, яка у своїх програмах використовує вірші свого чоловіка. Її звуть Марина Миколївна Погрібняк, отже, прізвище її чоловіка , мабуть, теж Погрібняк. Прізвище - єдине що я про нього знаю. Записувати прийшлось поспіхом на слух. Встиг записати дуже мало...
Ось вони:

В холодну прірву зазирнув Господь,
Де тліла іскра змучена польотом,
Іще не відала про кров і плоть,
І взявся бог до тихої роботи.

Щоб той смертельний холод побороть,
Він відірвав від всесвіту шматину
І, загорнувши в неї іскру ту,
Роздмухав жар, щоб оживити глину,

І щоб вона не мерзла на вітру.

Ось так у прірві Бог створив людину.
А космос закрутився навкруги,
Немов гончарний круг, що з тої ночі
Все крутиться від босої ноги,

Поки гончар спинить його не схоче,
Щоб вкотре зазирнуть в порожній глек,
Як у колиску , де нема дитини,
Як у безодню у мільйон парсек,

З якимсь непевним почуттям провини, -

З надією згадати іскру ту,
Що у ночі змерзала на вітру.

************************************************

Хто зна навіщо Бог людину
сповив у пута німоти,
нащо зробив їй домовину
у власнім серці і хрести,
поклав нам кожному на спину,
щоби несли їх на вершину
доки не випорхне пташина
з грудей до світла з темноти?

*************************************************

Стояли мовчки лобода,
чорнобиль і полин
і час, прозорий як вода,
стояв між баделин.

І ми летіли мов німі,
як яблука в саду
летять на землю у пітьмі
не віддані суду,

аж поки болісний удар,
їх кине в різнобіч,
туди де сотні інших пар
нападали за ніч.

І там внизу, у суєті,
загасне їхній слід,
єдиний спалах у житті -
короткий той політ.

 
Форум » Околомузыкальный форум » Литература » Вірші незнайомої людини
Страница 1 из 11
Поиск: