Довідник
щодо походження балади “The House of the Rising Sun” (“Дім Сонця, що сходить”) та її знайдених версій
(доопрацьований 23/07/2009) Скачати першу версію колекції (139 МБ)
1. “The House of the Rising Sun” – американська народна балада. Інколи виконувалась під назвою “The Rising Sun Blues” або “Rounder's Luck”. Автори – достеменно невідомі. Дехто вважає, що балада має суто британські корені, які сягають аж XVI – XVIII ст. (тоді такий жанр називався “broadside ballads” – тобто, пісні на листівках, які виконувалися на вулицях без акомпанементу та були спрямовані проти непопулярних дій влади). Перевірити неможливо, скоріше за все це легенда, з огляду на американську конкретику балади.
2. Існує декілька версій щодо теми балади. Згідно з найрозповсюдженішою, тема пов’язана з історією реально існуючого наприкінці ХІХ століття у Новому Орлеані (США) борделю. У книжці "Offbeat New Orleans" стверджується, що Дім Сонця, що сходить, дійсно існував у Новому Орлеані як конкретна будівля, яка знаходилася на Esplanade Avenue між 1862 та 1874 роками. Власницею борделю була американка французького походження – мадам Marianne Le Soleil Levant. З французької, її прізвище перекладається як “Сонце, що сходить” (The Rising Sun). Наразі невідомо, і вже ніколи не буде відомо, що саме так приваблювало американців у тому борделі, чому він так запам’ятався мешканцям Нового Орлеану, і чому хтось з невідомих фолк-виконавців аж вирішив тему того борделю увічнити. Говорять, що у народній версії головним персонажем балади була повія, яка прагнула звідти втекти. Пізніше, уже в середині ХХ-ст. головний персонаж (повія) був замінений на азартного гравця, щоб зробити баладу пристойнішою, і щоб її краще сприймали на радіо. У той же час, жоден із відомих варіантів слів балади не свідчить про те, що дім на Еспланад Авеню був саме борделем, а не, скажімо, казино, буцегарнею чи венеричною лікарнею. І чи був це дійсно саме цей дім, а не якийсь інший? Існує версія, що балада була не про повію чи азартного гравця, а про дівчину, яка вбила батька-гульвісу за те, що він щодня напивався скотчу, програвав гроші в казино та знущався над дружиною. Американський фолк-співак Дейв ван Ронк (Dave van Ronk) (див. п. 16) розповідав у своїй автобіографії, що зустрічав зображення кримінальних колоній для жінок, які розміщувалися у Новому Орлеані. При цьому вхід був прикрашений символом Сонця, що сходить. Також, оскільки балада часто виконувалася жінками, є версія, що Дім Сонця, що сходить – це назва закладу, де повії лікувалися від венеричних захворювань. Існують декілька історичних документів щодо того, де ще міг знаходитись і як називатися Дім (окрім того, що на Еспланад Авеню). Це міг бути також невеликий готель на Конті-стріт (Conti Street), який існував на поч. XIX ст. і згорів у 1822. Це міг бути також будинок під назвою Rising Sun Hall, який знаходився на березі річки в районі Карролтон (Carrollton). Ця будівля існувала також у XIX ст. та належала угрупованню Social Aid & Pleasure, яке тримало там клуб. Достовірні згадки про те, що одна чи інша будівля була саме борделем чи місцем для азартних ігор в документах відсутні. Про жіночі кримінальні колонії також нічого не доведено. Таким чином, версія про будинок розпусти Мадам Маріан на Еспланад Авеню видається найбільш вдалою.
3. Згідно з книжкою фольклориста Алана Ломакcа (Alan Lomax) "Our singing country" (1941) мелодія “The House of the Rising Sun” взята з англійської балади XVII ст. під назвою “Matty Groves”. Якщо чесно, то у це не дуже віриться, з огляду на те, що саму баладу ніхто в оригіналі не міг чути, і ті балади виконувалися без музичного супроводу (див. п. 1), а отже і без нот. Мелодія, в більш-менш сучасному варіанті реально з’явилася аж після 1933 року.
4. Пісню, що вважається прототипом “The House of the Rising Sun” було записано вперше у 1928 р. у США чорношкірим блюзменом на ім’я Texas Alexander. Вона мала назву “Блюз Сонця, що сходить” (1928, Rising Sun Blues). Цей запис знайдений і реальний, але, в принципі, не зовсім схоже на всім знайому баладу.
5. Першу версію, схожу на всім відому, виконала (вперше у 1933 році) “чорна” блюзова група The Callahan Brothers. Версія була записана у 1935 р. на радіо під назвою Rounder's Luck, і перевидана на вінілі у 1975 р. Це довершений факт, бо у США було знайдено реальний запис на реальному LP. Далі все загадково і заплутано!
6. Існують посилання на деяких Кларенса Тома Ешлі (Clarence Tom Ashley) та Гвен Фостер (Gwen Foster), які у 1934 р. (за іншим джерелом – 1933 р.) наче б то вперше записали на плівку The House of the Rising Sun. К. Ешлі стверджував, що почув пісеньку від своєї бабусі (за іншим джерелом, не від бабусі, а від дідуся – Еноха Ешлі (Enoch Ashley)). Можливо, це також плітки, з огляду на існуючий реально віднайдений запис The Callahan Brothers, які приблизно у той же рік цю баладу також десь узяли (навряд чи знаючи особисто Еноха Ешлі чи його дружину, а може і Кларенса Ешлі…), виконали, а пізніше – записали на радіо. У той же час, запис Кларенса Ешлі та Гвен Фостер поки що не знайдено.
7. Зі згаданою вище книжкою А. Ломакса, очевидно, і далі не все так просто. Стосовно слів балади – у цій же книжці авторство приписується деякій Джорджії Тернер (Georgia Turner) та Берту Мартіну (Bert Martin) з Кентуккі. Наче б то, А. Ломакс, разом зі своїм батьком були збирачами фолк-музики та кураторами Архіву американської народної пісні Бібліотеки Конгресу США. І тоді, вони знайшли і записали (відтворили) дві версії “The Rising Sun Blues”. Вказується, що 15.09.1937 була записана версія у виконанні шістнадцятирічної доньки місцевого шахтаря – Джорджії Тернер (яка також, наче б то, і слова балади придумала). У той же час, можна зазначити, що слова із запису The Callahan Brothers дуже нагадують сучасні. А балада була записана ними аж на 2 роки раніше. Стверджується, що А. Ломакс записував версію 1937 р. з Джорджією Теренер у м. Мідлсбро (Middlesborough) на власноруч обладнаній студії у будинку такого собі Тілмана Кейбла (Tilman Cable). Зрозуміти, де правда, можна було б лише, якщо знайти цей запис.
8. Так само, можна фантазувати і з приводу другої версії, яку згадує А. Ломакс – запису за участю Берта Мартіна (теж 1937 р.).
9. Існують згадування про запис деякого Роя Акуффа (Roy Acuff) від 3 листопада 1938 р., який міг дізнатися про існування такої балади від К. Ешлі, з яким інколи разом виступав.
10. Існують згадування про запис 1941 року Вуді Гатрі (Woody Guthrie).
11. Під сучасною назвою "House of the Rising Sun" балада вперше з’явилася в середині 1940-х років у виконанні групи The Weavers (запису теж поки що не знайдено, але в США його точно можна знайти, раз аматорами було знайдено версії Texas Alexander 1928 року та The Callahan Brothers 1933 року!).
12. У 1948 році балада була записана чорношкірим фолк-блюзменом Хаді Вільямом Ледбетером (Huddie William Ledbetter), більш відомим як Lead Belly. Версія називалася “In New Orleans”, і була перевидана в альбомі Last Sessions (1994 року).
13. У 1957 році “The House Of The Rising Sun” записав Гленн Ярброу (Glenn Yarbrough).
14. Ось, можливо, найпоширеніша версія слів балади:
There is a house in New Orleans
They call the Rising Sun
And it's been the ruin of many a poor boy
And God I know I'm one.
My mother was a tailor
She sewed my new blue jeans,
My father was a gambling' man
Down in New Orleans.
Now the only thing a gambler needs
Is a suitcase and trunk,
And the only time he's satisfied
Is when he's on a drunk
Oh mother, tell your children
Not to do what I have done
Spend your lives in sin and misery
In the House of the Rising Sun
Well, I've got one foot on the platform
The other foot on the train
I'm going' back to New Orleans
To wear that ball and chain
15. Перша версія балади знайдена у більш-менш традиційному для нас вигляді належить відомій фолк-співачці Джоан Баез (Joan Baez). Вона її виконала у 1959 р. на фолк-фестивалі у м. Ньюпорті (США) у віці 19 років.
16. Потрібно відзначити, що стать головного героя (виконавця) балади є в різних версіях різним. Найдавніші версії виконувались від імені жінки, яка втекла з якимось алкоголіком та гравцем до Нового Орлеану і стала повією у Домі Сонця, що сходить (або ув’язненою у буцегарні з такою ж назвою). Найрозповсюдженіші версії від жіночого імені належать якраз Джоан Баез, а також Бобу Ділану (див. п. 17) та Шоун Маллінз (Shawn Mullins'). Всім відома версія гурту The Animals (див. п. 18) виконується від імені чоловіка, який хоче упередити слухачів від азартних ігор та алкоголю, які зруйнували його життя.
17. У 1962 році баладу виконав і записав Боб Ділан (Bob Dylan) у віці 21 рік, коли він ще, мабуть, і не зовсім був Бобом Діланом, а був ще просто Робертом Аланом Ціммерманом. Довгий час авторство пісні надавалося чомусь саме Бобу Ділану, а пізніше – Джошуа Вайту (Joshua White), що також не відповідає дійсності. В інтерв’ю для No Direction Home американський фолк-співак Дейв ван Ронк, згаданий вище (див. п. 2) стверджував, що саме він збирався у 1962 році записати свою версію “The House Of The Rising Sun”, але Боб Ділан десь підслухав та використав його (ван Ронка) аранжування і випередив із записом. Також вважається, що Б. Ділан вставив баладу в свій дебютний альбом не тому, що вона йому надто вже подобалася, а тому, що не вистачало пісень, щоб заповнити LP. Версія у виконанні Боба Ділана, можливо, найкраща, бо вона акустична і класична.
18. Відома всім версія у виконанні The Animals була видана на сінглі лише аж у 1964 р. На LP вона була видана ще на 2 роки пізніше – у 1966 р. Таким чином, лідер The Animals Ерік Бердон (Eric Burdon) та його група просто “пролітають” у сенсі хоч якогось авторства, хоч версія і відома, і всім подобається вже більше 40 років. Вони і самі це визнавали. В одному зі своїх інтерв’ю Ерік Бердон говорив, що підслухав баладу у якомусь клубі м. Ньюкасл, де її виконував Джонні Гендл (Johnny Handle), і вирішив зробити запис з власним аранжуванням, щоб розширити перелік пісень The Animals.
19. У 1966 р. баладу було виконано співачкою-соул Ніною Саймон (Nina Simone), причому знайдено навіть дві різні версії. Щодо Ніни Саймон – народилася 1933 р. як Уэймон Юнис (Waymon Eunice). Ніною її кликав приятель, а прізвище чомусь було вибрано на честь акторки Сімони Сіньйоре. На форумі “Палеонтологія” (www.old-rock.ru) було написано, що Ніна Саймон мала претензії від Еріка Бердона щодо балади, хоча саме вона найбільше і найпотужніше її популяризувала. Очевидно, якщо навіть правда, що такий конфлікт відбувався, то для цього не було жодних підстав, бо і Е. Бердон, і Н. Саймон, як видно з дослідження, мають дуже сумнівне відношення до власне походження “The House Of The Rising Sun”. Також, якщо послухати, то аранжування абсолютно різні. Те, що саме Ніна Саймон зробила найбільший внесок у популяризацію – також сумнівно. Безумовно, це були Боб Ділан та The Animals!
20. У 1969 р. The Beatles, знічев’я займаючись музичним хуліганством під час своєї загальної кризи, записали у студії Abbey Road в Лондоні власну версію. Це дійсно схоже на якусь п’яну маячню або дуркування.
21. Є виключно гітарна версія (без вокалу) у виконанні Джімі Гендрікса (Jimi Hendrix). Час запису невідомий. Очевидно, це кінець 1960-х. В офіційній дискографії Дж. Гендрікса балади немає. Були чутки, що це The Animals для жарту зробили “підробку” під Гендрікса, але це нічим не підтверджено.
22. Версія японського психоделічного гурту Flower Travellin' Band 1970 року. Початок чимось навіює спогади про традиції середньовічного театру “кабукі”.
23. Цікаву версію записали у 1974 р. The Geordie, звідки потім з’явився вокаліст відомого гурту “AC/DC” Брайан Джонсон (Brian Johnson).
24. Диско-версія з елементами порно, записана 1977 року – належить гурту Hot R. S. (Йоханесбург, ПАР). Це був скоріше не гурт, а студійний проект. Тим не менше, у ньому брали участь досить відомі виконавці. Дехто в СРСР намагався перекладати назву проекту як “Гарячий руський самовар”. Насправді, все дуже просто і смішно. Назва проекту – це абревіатура від “House Of The Rising Sun”, бо саме ця річ була основною на їхньому дебютному LP!
25. У 1978 р. гуртом Santa Esmeralda було запропоновано ще одну диско-версію. З претензією на фламенко. Вокал чоловічий, але в цьому гурті також співала Саманта Фокс (Samantha Fox), яку більше знають як сольну співачку диско. Це, мабуть, найдовша версія балади – триває майже 15 хвилин.
26. Далі про версії. Існує кантрі-версія від Роксі Перрі (Roxy Perry). Акустичний кантрі-блюз. Час запису не з’ясовано. Очевидно, також 1970-і роки. Одразу асоціюється зі спекотними пустелями США, обов’язково з червоним піском, кактусами, поодинокими скелями та мустангерами. Очевидно, так і має бути?
27. Фолк-рокова версія від гурту Rhodeside. Стиль нагадує Jethro Tull Йена Андерсона, тобто з флейтою. Флейта – Майка Хубера (Mike Huber).
28. Потужно емоційна лірика від Шинед О’Конор (Sinead O’Connor). Орієнтовно, початок 1990-х рр. Виконано у традиційному для неї стилі – “Хай живе незалежність Ірландії та Ірландська республіканська армія...!”
29. Джазова версія від Уоллі Бі (Wally B). Фортепіанні імпровізації.
30. Evere. Треш-метал-версія (Німеччина).
31. Black Harm. Версія від готів.
32. Джон Бон Джові (John Bon Jovie). Хард-рокова версія. Час запису не визначений. Але, несподівано класично!
33. Cinchiller. Музична тема спільна, слова абсолютно не схожі.
34. Zeeza & Snake. Ще одна жіноча рок-версія.
35. El Puerto. Іспанська фолк-група. Співає іспанською. Фламенко-версія.
36. Adolescents. Версія від панків.
37. Muse. Дивна версія, бо вона занадто депресивна, зважаючи на тематику. Якраз у стилі Мусу.
38. Doctor Phantom. Теж щось важке, хардове.
39. Російськомовні версії спеціально не збиралися. І писати про них не дуже хочеться. Але їх купа. “Паровоз” – це взагалі лише так, для приколу. Зовсім іншу, і найкращу російськомовну версію я чув ще в школі, наприкінці 1970-х, всі співали під гітару біля вогнища. Автор слів тої версії – невідомий.
40. Конче б хотілося знайти ще, принаймні, такі версії:
• Clarence Tom Ashley & Gwen Foster (1934);
• Georgia Turner (1937);
• Bert Martin (1937);
• Roy Acuff (1938);
• Woody Guthrie (1941);
• The Weavers (середина 1940-х рр.);
• Huddie William Ledbetter (Lead Belly) (1948);
• Glenn Yarbrough (1957);
• Shawn Mullins';
• Gary Glitter;
• Johnny Handle;
• Alan Price – arr. Waylon Jennings
Подяки: Олександру Смірнову, Максу-Сі та особливо – американському громадянину російського походження Олександру (Тен Сін Бугейся) з Форуму Віртуального Додзьо, за те, що спеціально розшукав на вінілі запис “The Callahan brothers” (1935) “Rounders Luck (Rising Sun Blues)”.
Підготував користувач Good-Music Belfanio (belfanio@list.ru)
Для всіх користувачів Good-Music висловлюю прохання автора дослідження приєднуватись до колекції і додати до неї свої колекційні версії!!!
зі свого боку я вже докинув в архів Frijad Pink, 1970
